Сюсюкати чи ні?

Помічали, що з маленькими дітьми ми розмовляємо не так, як із дорослими? Ми сюсюкаємо, лепечемо, говоримо високим голосом, а то й зовсім пищимо, розтягуючи голосні.

На думку одних педіатрів, така манера спілкування шкодить немовлятам. На думку інших, сюсюкання та белькотіння з дитиною – це не лише миле та приємне спілкування, а важлива складова розвитку малюка, особливо в перші три роки життя, коли відбувається інтенсивний розвиток мозку. Цікаво, що така манера говорити з дітьми притаманна всім народам світу.

Дослідження показують, що розмова з дітьми "дитячою мовою" стимулює розвиток мозку, навіть коли дитина ще не вимовляє слова. Це впливає не лише на мовні навички, а й на її загальну здатність вчитися.

У "дитячій" манері промовляти слова потрібно повільно, мелодійно та виразно, активно супроводжуючи їх мімікою. Корисно змінювати тон розмови на більш ніжний – тоді дитина краще сприймає спілкування і запам'ятовує більше слів.

Вважається, що сюсюкання допомагає не тільки налаштувати вуха і язик немовляти на мову, а й зміцнює емоційний зв'язок між дитиною та дорослими.

До речі, а ви помічали, що сюсюкаємо ми не тільки з дітьми, а й із домашніми тваринами?

Спілкуючись зі своїми кішками і собаками, ми починаємо розтягувати голосні, говоримо високим голосом, ставимо кумедні запитання ("хто найрозумніший хлопчик?", "хто хоче смачненького?") – загалом починаємо сюсюкати з ними, як із маленькими дітьми. При цьому у власників собак під час спілкування зі своїми улюбленцями гормональний фон змінюється так, наче перед ними були немовлята. Така манера спілкування подобається не тільки собакам, а й котам. Це довів експеримент, проведений співробітниками університету в Парижі на шістнадцяти котиках та їхніх господарях. З'ясувалося, що всі поведінкові ознаки котів вказують на те, що їм подобається сюсюкання, але тільки тоді, коли з ними так розмовляють їхні господарі, а не сторонні люди. У собак такої схильності не спостерігається, вони однаково довіряють своїм господарям і незнайомим людям.

Найцікавіше те, що подібним чином зі своїми дитинчатами розмовляють і дельфіни. Коли поруч із самкою плаває дельфіня, вона починає свистіти і пищати на більш високих частотах, ніж зазвичай.

Це встановили вчені Вудсхоулського океанографічного інституту в США на самках афаліни (великі дельфіни) зі своїми дитинчатами. Дослідники аналізували звуки, які записували у самок афалін з 1984 по 2018 роки. Коли поруч із самкою було дитинча, в її свисті ставало менше низьких частот і більше високих. Загалом діапазон свисту розширювався через те, що верхня межа частот ставала ще вищою. Простіше кажучи, дельфінихи поруч із дельфінятами ставали більш писклявими; почасти це було дійсно схоже на людське сюсюкання.

Сюсюкати чи ні зі своєю дитиною – обирати вам.

А те, що це сприяє довірі та міцнішому емоційному зв'язку з малюком –доведено наукою.